Геннадій народився в Одесі ⚓️, але у 13 років разом із родиною емігрував до Ізраїлю. У 28 років вступив до армії . Хоч життя за кордоном було успішним, він ніколи не втрачав зв’язку з Україною:
«Я добре заробляв, багато подорожував, але всі ці 32 роки, починаючи з першого дня в Ізраїлі, прокидався з думкою, що одного дня повернуся жити в Україну».
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Геннадій доклав усіх зусиль, щоб повернутися на Батьківщину та стати на її захист . Через два тижні він дістався Одеси, звідки його направили на тримісячне навчання у Яворів, Львівська область.
«До мого сорому, я ніколи раніше не був на Західній Україні. Але це була любов з першого погляду! Я відчув ту Україну, з якої поїхав у 1990 році. Як мене зустріли! Як надихнули на боротьбу! Відтоді я знав: я на своєму місці».
У 2023 році Геннадій розпочав службу у складі Третього Іноземного Легіону, у другій десантно-штурмовій роті спецпризначення «Омега». У грудні того ж року на Харківщині він натрапив на протипіхотну міну МОН-50 та зазнав тяжкого поранення.
«Мене підкинуло в повітря. Перше, що відчув – злість, що не встиг добігти до траншеї, залишалося всього 50 метрів. Але в голові промайнуло: «Сьогодні я не помру!» Треба було рятуватися, а ніг уже не було… Я поповз. Пройшов майже кілометр, поки почув голоси побратимів. Деяких із них, на жаль, уже немає в живих. Але своїм життям я завдячую їм».
Мить між життям і смертю
Через значну крововтрату та шок Геннадій почав втрачати свідомість.
«Раптом я відчув полегшення. Лише зараз розумію – моя душа почала переходити в інший світ. Це було, ніби засинати. Біль зник, стало легко, ніби пірнаєш у прохолодну воду і бачиш чорні сніжинки на білому тлі…
Мій побратим, польський боєць, помітив, що щось не так. Він розірвав на мені сорочку і з усієї сили вдарив у груди – і витягнув мене з тих «сніжинок». Ще секунда – і я б не повернувся».
Шлях до відновлення
Геннадія доправили до шпиталю . Прокинувшись у Харкові, він усвідомив:
«Я торкнувся обличчя – немає одного ока. Втратив обидві ноги, але головне – інші органи на місці (сміється). Почалися дні нескінченних операцій, крапельниць, реабілітації. Але я одразу налаштував себе: біль мине. І він минув».
Сьогодні Геннадій Тичина продовжує службу у складі роти забезпечення Третього Іноземного Легіону. Його історія – це про незламність, силу духу та безмежну відданість Україні.
